Матеріали подано за виданням:
В.Никифорук, Р.Смеречанський, О.Каглян
Городенка: перегук віків
У північно-східній частині мальовничого Покуття, в межиріччі Дністра і Прута, на пощербленому прибережними скелями та багатому дзвінкими джерелами пагорбі, над буркотливими водами старого Ямгорова розкинулося місто Городенка.Його неписана історія сягає в глибину віків, оскільки сприятливий клімат, наявність життєдайних чорноземів, багатий рослинний і тваринний світ, а також близьке сусідство великої водної артерії Дністра створили умови для заснування тут уже в сиву давнину людського осідку.
На території сучасної Городенки в результаті археологічних досліджень виявлено давнє городище та кілька поселень. Знайдено тут і візантійські монети. Укріплене городище розташовувалося в урочищі Галузівка, мало округлу форму і було захищене ровом глибиною понад
Вали давньоруського городища XII-XIII ст.
З другої половини XIV століття в результаті занепаду Галицько-Волинського князівства Покуття потрапило під владу Польського королівства. До цього історичного періоду належить перша письмова згадка про Городенку, яка датується 1469 роком.
З середини XVII століття Городенка, яка з 1599 року перейшла у власність магнатського роду Потоцьких, набуває значної ваги в краю. В 1620-30 роках тут на урвищі над потоком Ямгорів Христофором Стржемеським було побудовано замок.
Панорама Городенки кінця XIX ст.
На передньому плані – рештки середньовічного замку XVII ст.
В 1680-х роках Городенка стає значним духовним центром Покуття, оскільки існував греко-католицький монастир. Його ченці брали участь в Унівському з’їзді василіянських монастирів Львівської єпархії 1711 року. Згаданий чернечий осідок знаходився над урвищем в передмісті Монастирський Кут. Рештки його кам’яних укріплень збереглися дотепер. На пагорбі навпроти монахи заклали цвинтар, який сьогодні відомий як Монастирський.
В цей же період місто почали заселяти вірмени, які до першої половини наступного віку утримували в своїх руках майже всю торгівлю. Про впливовість вірменської общини і те, що на кінець XVII століття Городенка вже була значним торговельним центром, свідчить спорудження в 1706 році великого вірменського костелу. Інтер’єр костелу відзначався багатством і пишністю. Сам костел був оточений високим кам’яним муром, всередині якого розташовувався вірменський цвинтар.
Особливо швидко почало розвиватися місто з середини VIII століття. Немалу роль відіграв у цьому граф Микола Потоцький – особа неординарна та суперечлива. Володіючи величезними маєтками, граф робив щедрі пожертви на розвиток духовності, освіти, культури, був фундатором ратуші в Бучачі, монастирів василіян у Бучачі, Зарваниці, пожертвував 224400 золотих для спорудження Успенського собору Почаївської Лаври. У Городенці, яку Микола Потоцький хотів перетворити на свою малу магнатську «столицю», його стараннями зведено одну з кращих пам’яток архітектури стилю барокко на Україні – костел Непорочного Зачаття Діви Марії(1743-60), церкву Успення Пресвятої Діви Марії (1754-63), а також побудовано так звані Три мости, які стали своєрідним символом міста.
середина XVIII ст.
Раніше на місці Трьох мостів було глибоке урвище під назвою Кип’ячка. Сюди впадав потічок, що брав свій початок з потужного джерела в самому центрі міста, де зараз перехрестя вулиць перед костелом. Під час будівництва Трьох мостів цей потічок обмуровано і накрито плитами з червоного каменю, а поверх нього прокладено дорогу, яка по високому штучному земляному насипу і триарковому кам’яному мосту вела через Котиківку до Дністра.
Зведення костелу Непорочного Зачаття Діви Марії та церкви Успення Пресвятої Діви Марії Микола Потоцький доручив спеціально запрошеному з Італії архітектору Бернарду Меретину. Костел в Городенці став його першим монументальним витвором на українських землях.
1760 р.
Церква Успення Пресвятої Діви Марії
1763 р.
Над згаданими будівлями Бернард Меретин працював зі скульптором Йоганом Пінзелем, німцем за походженням, автором багатьох шедеврів, які визначають цілий період у розвитку пластики барокко, його апофеоз. Доля відвела йому для творчості надто мало часу, адже прожив він близько 35 років. Пінзель був виразником цілого напрямку експресивної динаміки, його фігури ніби зависають у повітрі в спіралевидних рухах. Різцеві Пінзеля належить також постать Діви Марії, яка увінчує корінфську колону перед костелом. Всього ж у костелі та церкві в Городенці було колись близько трьох десятків скульптур роботи Пінзеля. Тепер у музеї Йогана Пінзеля у Львові їх із усієї Галичини зібрано значно менше, в тому числі – й декілька з Городенки. Власне завдяки іменам Бернарда Меретина та Йогана Пінзеля невелике місто на Покутті увійшло на сторінки історії українського та європейського мистецтва.
Скульптури роботи Йогана Пінзеля, 1750-і р.р.
Великий слід в історії та культурі Городенки залишила і єврейська община, яка особливо швидко почала зростати після надання місту Магдебурзького права. З середини XVIIIстоліття євреї потіснили в торгівлі вірмен і посіли в цій сфері панівне становище. В 1743 році Микола Потоцький надав городенківським євреям привілеї в купецтві та ремеслі, виділив місце під будівництво синагоги та цвинтаря. Старий єврейський цвинтар на Монастирському Куті зберігся до цього часу.
Велика синагога
1743 р.- поч. ХХ ст.
Церква Св.Миколая,
1879 р.
Протягом XIX століття Городенка швидко зростала і в 1870 році налічувала 8824 мешканці, з них 4726 українців, 3157 євреїв, 857 поляків, 78 вірменів і 4 німців.
У 1895 році через Городенку прокладено залізницю, яка мала в місті дві станції, налагоджено виробництво цементу, черепиці, побудовано фабрику цикорію та цегельню.
Щодо зовнішнього вигляду, то Городенка в цей час була дуже акуратною, мала добрі тротуари, гарні квітники та газони з травою, багато декоративних дерев і цілком заслужено вважалася одним із найсимпатичніших малих містечок Галичини.
З Городенкою в цей час були пов’язані долі багатьох видатних людей. Тут у 1835-41 роках учителював етнограф Григорій Ількевич, близький до кола «Руської Трійці». З 1890 по 1937 роки в місті мав адвокатську практику Теофіл Окуневський, визначний громадський і політичний діяч, який разом з Іваном Франком став одним із засновників національно-демократичної партії, а в 1918-19 роках був повітовим комісаром та членом Президії Національної Ради ЗУНР. Його брат Ярослав Окуневський (1860-1929 рр), як ніхто з галицьких українців, добився високого становища та почестей в Австрійській монархії, був лікарем-адміралом військового флоту, описав свої враження з мандрівок по всьому світу в «Листах з чужини», заснував Українську Санітарну Місію у Відні в 1918-19 роках, а після поразки ЗУНР у 1920-29 роках виконував лікарську практику в Городенці. Директором української гімназії в 1911-18 роках був видатний педагог і письменник Антін Крушельницький, учасник Установчих Зборів Української національної Ради у Львові, який пізніше став міністром освіти УНР. Місцевий лікар Іван Ціпановський є одним із перших українських лікарів мав на зламі XIX-XX століть апарат Рентгена.
Тією чи іншою мірою пов’язаними з містом були і видатні уродженці Городенківщини: письменник Лесь Мартович (с.Торговиця), віце-президент ЗУНР Лев Бачинський (с.Серафинці), два-три покоління великого та славного роду Шухевичів із Тишківців, беатифікований Папою Римським Іоаном Павлом ІІ єпископ Миколай Чарнецький (с.Семаківці), оперний тенор, який виступав на кращих театральних сценах Європи та Америки, Михайло Голинський (с.Вербівці), командувач збройних сил Карпатської України Михайло Гузар-Колодзінський (с.Поточище). Народився в Городенці і видатний гросмейстер, претендент на світову шахову корону Соломон Флор(1908-83 рр).
Так Городенка вступила в бурхливе XX століття.
Нам буде дуже відрадно, коли в цих кількох листівках і фотографіях Ви по-новому відкриєте для себе наше невеличке, чарівне і по-своєму особливе містечко – серце прадавнього Покутського краю.
А якщо доля закине Вас у далекі світи, повертайтесь в рідне місто, до його старих верб і крислатих каштанів, до його працьовитої покутської родини. Несіть йому добре слово і тверду віру в світле й щасливе майбутнє!